Обрізання винограду: на кущах необхідно щороку видаляти від 50 до 90% приросту. Тільки завдяки цьому, на перший погляд, «жорстокому» агроприйому можна досягти бажаної врожайності. Мета обрізки — встановлення оптимального співвідношення між розвитком кореневої системи і вегетативної частини куща, надання йому певної форми і підтримання її.

СТУПІНЬ обтинання визначається віковими періодами рослини.

Кущі до 3-5 років (період накопичення вегетативної маси) починають обрізати з першого року посадки для певного типу формування.

Дорослі плодоносні кущі щороку обрізають для підтримання обраної форми та одержання високого врожаю сонячної ягоди хорошої якості, не допускаючи ослаблення сили росту куща, а також для полегшення укриття його на зиму.

На старих лозах головне завдання обрізки полягає у продовженні продуктивного періоду. Існують також спеціальні види обрізки у разі ушкодження рослин морозами, приморозками, градом. Через неоднакову родючість вічок по довжині пагона різні сорти по-різному обрізають на плодоношення.

Коротку обрізку — до чотирьох вічок — застосовують на високоврожайних сортах Восторг, Надія АЗОС, Фіолетовий ранній, більшості ізабельних та неукривних сортах кордонного формування, а також на сучках заміщення. До середньої обрізки, на 6-8 вічок, вдаються на більшості укривних і неукривних сортів. Довгу, від 9-10 до 14-18 і більше вічок, проводять переважно на середньоазіатських сортах.

Найчастіше вдаються до змішаної обрізки. Середню або довгу застосовують на плодоношення, а коротку — на сучок заміщення.

Нагадаємо початківцю, що плодоносна лоза — це однорічка, що виросла на дворічному пагоні.

На рукавах щорічно формують плодову ланку (одна або дві плодові стрілки і сучок заміщення). Це основний принцип формування — нижче плодової лози, вкороченої на різну довжину, залишають сучок заміщення з чотирма вічками. На сучку заміщення розвиваються сильні лози, які використовують для формування ланки плодоношення наступного року. Такий метод обрізки забезпечує поступове подовження рукава і в практичному виноградарстві є найпростішим і найефективнішим.

При обрізуванні родючу стрілку, що відплодоносила, з пагонами зазвичай видаляють. З пагонів, які виросли на сучку заміщення, верхній обрізають на плодову стрілку, а нижній, що назовні куща, — на сучок заміщення. Це дає змогу подовжити продуктивне життя рукавів за рахунок однобічного розташування зрізів.

На плодоношення залишають добре визрілі й нормально розвинені, але не жируючі (з видовженими міжвузлями) лози. Найкращі, залежно від сорту, — завтовшки 7-10 мм.

Плодоносні кущі обрізають у два етапи. Перший — восени, що полегшує укриття кущів на зиму. При цьому видаляють усі недозрілі, слабкі пагони, які відплодоносили, а залишені однорічні вкорочують. Остаточна обрізка виконується навесні, при формуванні плодових ланок.

Буває, що після весняної обрізки, коли лоза «плаче», вічка «закисають» і не розпускаються. Здебільшого так відбувається на сучках заміщення. Річ у тому, що на відміну від плодової стрілки сучки заміщення розташовуються майже вертикально і мають усього три вічка. Тому всупереч рекомендаціям досвідчені виноградарі проводять остаточну обрізку на укривних сортах восени, залишаючи деякий запас вічок. А навесні методом виламування зелених пагонів формують остаточне навантаження куща.

Бува, садівник-початківець, «шкодуючи» рослину і в надії на великий майбутній урожай, не дотримується елементарних правил обрізання, а обмежується лише вкорочуванням верхівок. За кілька років такі кущі загущуються, погано освітлені пагони і грона не отримують достатньої кількості поживних речовин. У результаті лоза стає тонкою, короткою, врожай зменшується, різко погіршується його якість, затримується достигання ягід і визрівання лози.

               Весна 1 рік            Осінь 1 рік                  Весна 2 рік                    Осінь 2 рік

                     Весна 3 рік                                                              Осінь 3 рік

                         Весна  4 рік                                                           Осінь 4 рік
                                                 Штамбове формування куща.

Осіннє підживлення винограднику

УРОЖАЙНІСТЬ цієї культури безпосередньо залежить від родючості ґрунту. Тому так важливо вчасно і в потрібних дозах внести мінеральні та органічні добрива.

Протягом вегетаційного періоду, коли кущ дає нову лозу, формує крону і витрачає сили на визрівання плодових грон, з ґрунту виноситься велика кількість поживних речовин. Тому необхідно восени збагатити землю.

Найкращих результатів досягають при одночасному внесенні органіки і «хімії», з тією лише поправкою, що мінеральні добрива в цю пору закладають лише ті, які залишаться в землі після осінніх дощів і танення снігів ранньою весною, — калійні та фосфорні. Вносити азотні нема ніякого сенсу.

Отже, під перекопування доцільно використати всі наявні в розпорядженні види органіки (гній, пташиний послід, перегній, торф, компост) та фосфорно-калійні субстрати: суперфосфат, кісткове борошно, метафосфат калію, фосфоритне борошно, ортофосфат, хлористий калій, калімагнезію, калійні солі, сульфат калію та інші. Деревний попіл також підходить як джерело калію і фосфору, проте його потрібно досить багато для досягнення результату (в середньому два кілограми на сотку).

Норма внесення кожного виду добрив різна і залежить від кількох факторів. Насамперед — від хімічних показників ґрунту та його типу.

В родючий структурований ґрунт (чорнозем, всі види каштанових) достатньо дати 350-500 кг органіки на кожну сотку винограднику.

У ґрунт середньої родючості (суглинки, глинисті чорноземи) доза внесення органічних добрив від 550 до 800 кг на кожну сотку.

На піщаних і супіщаних ґрунтах (малородючі) потрібно внести велику кількість органіки — від 850 до 1200 кг на сотку.

Підживлювати бажано один раз у три-чотири роки на перших двох типах ґрунтів і раз у два роки — на піщаних.

Необхідний обсяг органіки під виноградники залежить від її виду. Так, дозу висококонцентрованих добрив, наприклад пташиного посліду, козячого, кінського, овечого гною, рекомендується скоротити. В той час як менш насичені поживними речовинами суміші, скажімо, садовий компост, перепрілий гній, торф нейтральної кислотності, можна вносити у збільшених дозах.

Калійно-фосфорні сполуки закладають у ґрунт під виноградники з розрахунку 1-1,2 кілограма діючого хімічного елемента на кожну сотку.